Лазні, поширюючись у різні географічні області, набули своєрідних рис. В основному існували 2 різних способи гігієнічного догляду за тілом, які були зумовлені історичними умовами в Європі. Це римські сухі гарячі повітряні лазні і російський тип з обігрівом парної насиченими парами води. Поступово проникаючи в інші галузі, ці лазні було модифіковано і пристосовано до місцевих умов, а деякі з них одержали специфічні назви. У сучасній літературі ми зустрічаємося з такими типами лазень.

Вибір і конструктивні особливості лазні залежать від кількості членів родини, що одночасно відвідують її, планування ділянки чи приміщення, що пристосовують під лазню, фінансових можливостей та ін.

Розміри рубленої лазні обирають з розрахунку, що в ній одночасно буде паритися кілька осіб. Лазня має передпокій-тамбур, передбанник (кімнату для роздягання) і парильню для парення і миття. У сільській місцевості доцільно влаштовувати лазню з мийним відділенням, де можна прати білизну, мити дітей або купатися тим, кому парильні процедури протипоказані.

Від конструкції фундаменту і якості його виконання багато в чому залежать міцність і довговічність будівлі. Конструкцію фундаменту вибирають з огляду на особливості грунту і кліматичні умови.

Якщо допустима невелика глибина закладення фундаменту, то доцільно вибрати стрічкову конструкцію. В інших випадках роблять стовпчасті фундаменти.

Але можливі й інші варіанти. Наприклад, так звані піщані фундаменти. Вони особливо доречні й економічні, якщо лазня являє собою невеликий дерев'яний одноповерховий будинок, що не створює значного навантаження на грунт, а сам грунт не розбухає, має низький рівень підґрунтових вод і гарний природний дренаж.

Найбільш популярною є традиційна рублена лазня.

Цільні колоди «дихають», і лазня практично не вимагає вентиляції. Вентиляція відбувається ніби автоматично, оскільки через колоди проникає і виходить достатня кількість повітря. Усе-таки вентиляційні отвори в лазні потрібно передбачити, щоб швидше остудити лазню після її використання. Завдяки колодам вологість у лазні також регулюється автоматично. Рублені стіни у разі регулярного щотижневого користуванні лазнею практично ніколи не висихають цілком, як панелі усередині панельної лазні, і тому запах свіжої деревини зберігається довше.

При спорудженні даху необхідно враховувати, що дах витримує навантаження від вітру і снігу. Найменше снігу накопичується (чи його взагалі не буває) на плоских дахах, з яких сніг здуваєтся вітром. Якщо лазню планують будувати на відкритому, що продувається, місці, доцільно для неї зробити односхилий чи двосхилий дах з невеликим нахилом і без горища. У цьому разі конструкція даху набагато спрощується. Але як покрівельний матеріал тоді доведеться використовувати тільки руберойд, дахове залізо чи алюмінієвий гофр.

Під покрівлю зі штучних і рулонних матеріалів застосовують розріджену і суцільну дерев'яну основу (решетування) з брусків чи дощок.

Дерев'яні суцільні підставки необхідні під азбестоцементні плитки і рулонні матеріали. Підставки під плитки виконують в один шар із зазором між дошками не більш як 10 мм; під рулонні покриття — суцільні в два шари. Перший дощатий (робочий) настил укладають по кроквах з невеликими проміжками. Другий (захисний) - з вузьких дощок під кутом 45° до робочого настилу. Між настилами варто помістити противітрову прокладку з одного шару руберойду.

У російській лазні безпосередньо в парильному приміщенні немає відкритого джерела вогню, отже, не випалюється кисень. Гріється стіна печі і камені. На них хлюпають ковшами воду, і гаряча волога пара, що утвориться, діє набагато швидше і відчутніше за суху (у сауні). Ті, хто добре це переносить, без коливань будують на земельних ділянках російські лазні.

Піч-кам'янка повинна задовольняти такі вимоги:
— нагрівати повітря в парильні до температури не менш як 45° біля підлоги і 95° під стелею;
— забезпечувати утворення пари при поливанні каменів водою;
— не виділяти дим і газ;
— бути економічною.

Залежно від способу розміщення бувають печі з відкритою і закритою кам'янкою. Вибір типу кам'янка залежить від того, як використовують лазню.

Основна вимога до каменів для засипання - щоб вони добре акумулювали, а потім віддавали тепло, витримували високі температури і не розтріскувалися від води. Для цього вони повинні бути щільними (з великою питомою вагою), однорідними, повинні рівномірно нагріватися по всій масі й мати однаковий коефіцієнт теплового розширення в усіх напрямках.

Зазначимо, що камені добирати треба різного розміру. Великі укладають униз, а малі - зверху. У печах періодичної дії нижні камені діаметром 100-130 мм кладуть безпосередньо на решітки (ці камені становлять приблизно 1/3 загальної їх маси) так, щоб вони закривали отвори в них якнайменше.

Сильний вітер може задувати в трубу, тиснучи на вихідні гарячі гази. При цьому тяга знижується, частина диму не потрапляє з печі в трубу. Якщо ж на шляху вітру біля труби встановити перешкоду, то тяга відновиться.

Природними підсилювачами тяги є бетонні насадки до димової (витяжної) труби, а також всмоктувальні оголовки і дефлектори.

Завдяки зусиллю тяги, коефіцієнт корисної дії труби можна збільшити на 10-20%. Крім того, такий підсилювач заміняє ковпак, що прикриває трубу, і запобігає зменшенню тяги.