Піч-кам'янка з труби
| У російській лазні піч-кам'янка універсальна: опалює приміщення,
продукує пар, підігріває воду. Зробити її можна по-різному: викласти з
цегли або зварити із листового заліза. Ми вам пропонуємо зробити
піч-кам'янку з труби діаметром 500 мм. У відрізку труби довжиною близько 1,7 м зроблено три прорізи: два внизу — відповідно для топки і піддувала, один угорі — для засипання каміння (рис. 1). Працювати довелося газовим різаком. Щоб уникнути зазорів при використанні вирізаних фрагментів як дверцят, усі прорізи обварені. На відстані 100 мм від нижньої частини труби приварено колосникову решітку. Для виготовлення останньої використали сталеву арматуру діаметром 15 мм, хоча для цього підійде і будь-який інший сортамент (кругляк, шестигранник тощо) з потрібним перерізом.  Висота топки — близько 500 мм. На верхньому її рівні всередині труби приварені стальні кутики, яким попередньо надано форму, що відповідає внутрішньому діаметру труби. Як решітку для засипання каміння встановлено (з опорою на кутики) колосникові елементи, котрі використовують у промислових водогрійних котлах. Вони добре витримують вагу каміння та й замінити їх у разі необхідності нескладно — хоч поштучно, хоч усі разом. Верхній фланець труби заварений листовим залізом із врізаним по центру кришки патрубком димоходу, що виступає всередину камери на 150 мм. Такий конструктивний хід потрібний для того, щоб гарячі гази довше утримувалися під кришкою печі. Верхня частина при цьому нагрівається швидше, що особливо важливо, якщо піч з верхнім розміщенням бака для нагрівання води (рис. 2).  Оскільки піч встановлювали на два ряди кладки з вогнетривкої цегли, нижній фланець труби залишається відкритий. Основа має окремий фундамент, висота якого розрахована так, щоб нижня крайка піддувала була на рівні підлоги. Це зроблено для того, щоб у циркуляції брав участь весь об'єм повітря в парній. Завдяки такому влаштуванню печі підлога у лазні завжди тепла. Перед топкою прибито лист дахового заліза, під яким попередню укладено два шари азбестового полотна. Камінням таку піч заповнюють через дверцята, укладаючи спочатку крупніші, а на них - дрібніші. Коли вони починають кришитися — їх замінюють на нові. Через ці ж дверцята можна хлюпнути ковшем воду або настої з трав для одержання вологої пари. Димохід у цієї печі насадний - із труби більшого за патрубок діаметра і з врізаною в неї засувкою. Особливо ретельно треба ставитися до труби в стелі й даху, оскільки від цього залежить пожежна безпека всієї будівлі. Зокрема, на стелі трубу можна пропустити через металевий ящик, заповнений піском. І останнє. Водогрійний бак просто приварюють до корпусу печі й оснащують напівповоротним краном для забору води. Звичайно, ця піч не є цілком досконалою. 1 насамперед тому, що бункер для каміння тут не відділений від топки суцільною перегородкою. При такому конструктивному рішенні димові гази і сажа можуть проникати в приміщення парної та й вода може потрапити на паливо і погіршити його згоряння. Щоб уникнути цього, дверцята печі варто відкривати тільки після повного згоряння палива. Інший недолік - незнімний водогрійний бак. У разі прогоряння корпусу печі його доведеться викинути. Цього недоліку позбавлений модернізований варіант описаної печі (рис. 3) — із знімним баком. Останній тут зроблено з увігнутою внутрішньою стінкою — теплопередача впритул дотичних поверхонь, природно, буде кращою.  Якщо в нижню частину бака вварити патрубок із заглушеним зовнішнім фланцем, можна розв'язати відразу дві задачі. По-перше, підвісити з його допомогою місткість до корпусу печі. Для цього у стіні топки вирізають отвір по зовнішньому діаметру патрубка і заводять у нього останній. У верхній частині бак кріплять до печі двома болтами. А по-друге, такий патрубок є досить ефективним теплообмінником: холодна вода з бака надходить у цей сифон, розташований у зоні виштовхує нагріту там воду в основну місткість. Нарешті, є ще один варіант тієї ж, по суті, печі, що дозволяє уникнути появи сажі в приміщенні парної і запобігти потраплянню води у паливо. У цьому разі у вирізаний в корпусі печі наскрізний проріз вставляють зварений металевий короб (метал для нього беруть товстішим - не менш як 6 мм). Щоб цей бункер надійно лежав на вирізах у стінках, його довжина повинна трохи перевищувати діаметр корпусу печі. Відповідність розмірів прорізу й габаритів короба для каміння має бути дуже точною, а зазори, що залишаються, слід ущільнити азбестовим шнуром і змастити глиняним розчином. Гарячі гази з топки обмивають бункер і знизу, і з боків, передаючи тепло засипаному камінню. Звичайно, і тут існує недолік - метал цієї місткості може прогоріти швидше за корпус печі. Проте короб - знімний, і в разі необхідності його неважко замінити. У такій печі дверцята для «кам'янки» (бункера для каміння) робити не потрібно - вологий пар одержують, хлюпнувши на камені, що відкриті з двох боків бункера. При закритій «кам'янці» можна паритися, продовжуючи топити піч. Але металеві печі сильно нагріваються. Щоб захистити того, хто париться, від надмірного теплового випромінювання, корпус таких печей доцільно вміщувати в металевий кожух, який виконуватиме роль захисного екрана. Забезпечуючи вищий ступінь безпеки печі, така конструкція рівномірніше прогріває приміщення парної, завдяки циркуляції повітря в кільцевому зазорі між піччю та кожухом. А. Є. Безуглий | |
| Просмотров: 2200 | | |
| Всего комментариев: 0 | |